Аналіз закордонної практики свідчить,що інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з нерізко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема, окремі форми затримки психічного розвитку,певні мовленеві відхилення, зниження слуху чи зору,нескладні опорно-рухові вади,порушення емоційно-вольовоїсфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект,самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками,мають сімейну підтримку,то,за умови фахового психолого-педагогічного супроводу,вони цілком можуть засвоювати культурний досвіт у середовищі здорових однолітків. Згідно з «Планом заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання в загальносвітніх навчальних закладах на період до 2012 року,затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року,№1482-р.», в Україні здійснюється активний пошук та впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей,що потребують корекції психофізичного розвитку,із їхніми здоровими однолітками. Цій проблемі присвячено як фундаментальні праці науковців, так і окремі дослідження. Проте, і науковці, і практики неоднозначно оцінюють інтеграцію та інклюзію. Однією з основних причин поширення інклюзії є переважно неадекватне ставлення батьків до закладів корекційної освіти. Деякі батьки,будучи обізнаними у Світових тенденціях , наполягають на праві своєї дитини на перебуванні у звичайному дитячому садку нарівні зі своїми однолітками. Проте,батьки часто не розуміють основного змісту інклюзивної освіти. Справжня інтеграція та інклюзія передбачає обов’язковий психолого-педагогічний супровід дитини фахівцями(корекційний педагог,психолог,лікар,соціальний працівник). Без цього перебування дитини у масовому навчальному закладі набуває стихійності, формальності,яка не лише не приносить користі,а і є шкідливою для дитини, оскільки без одержання відповідної корекційної допомоги психофізичний розвиток дитини лише ускладнюється. Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки. Лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо,щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади,а звернулися до фахівців. Консультацію щодо раннього розвитку дитини,створення необхідних для неї умов, за необхідності – і допомогу, можна одержати у психолого-медико-психологічних консультаціях.Для цього батькам не потрібно жодних направлень і дозволів.Вони можуть відвідати ПМПК з власної ініціативи.Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу(педагогічну,психологічну,ме-дичну),тим легше буде структура її дефекту,тим краще вона розвиватиметься. Важливо,щоб і вихователі дошкільних закладів,і вчителі шкіл вчасно помічали проблеми поведінки дітей,труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМПК.Саме вони допоможуть визначити,що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини,привело до проблем шкільного навчання: порадять, які умови створити у сім ї, дитячому садку,школі;нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього. Приймати рішення про заклад для дитини з психофізичними вадами мають батьки разом із фахівцями ПМПК. При цьому необхідно врахувати дуже багато чинників,зокрема:
категорія аномального розвитку;
вік дитини;
конкретний клінічний діагноз;
наявність супутніх відхилень;
стан соматичного здоров я;
інтелектуальний ступінь;
осбливості психічного та фізичного розвитку;
потреби та можливості дитини.
Тобто,потрібно рекомендувати заклад з урахуванням суто індивідуальних особливостей розвитку дитини,потреб родини
Інклюзивна освіта
Інклюзивне навчання — це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу.
З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.
ЯКЩО ВАША ДИТИНА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ІНШИХ…
Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це уповільнення темпів її розвитку, що виражається у недостатньому загальному запасі знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидкому пересиченні інтелектуальною діяльністю.
Причин затримки психічного розвитку багато, серед них зокрема:
• спадковість;
• несприятливі умови виховання;
• тривалі хвороби у ранньому дитинстві, які виснажують малюка;
• порушення функціонування головного мозку, пов’язані з його ураженнями під час внутрішньоутробного розвитку внаслідок патології пологів, травм тощо.
Часто діагностуються такі діти вже в старшому дошкільному віці, тільки коли батьків починає турбувати питання підготовки дитини до школи. А до тих пір дехто з батьків вважає, що темпи розвитку їх дитини просто трохи відстають від темпів розвитку однолітків.
Але ж чим раніше буде виявлена патологія, тим більше шансів успішно її подолати. Тому, усім батькам буде не зайвим знати ранні ознаки та прояви затримки в розвитку дитини. Вони проявляються вже в ранньому /до 3-х років/ дитинстві.
Характерними ознаками ЗПР дитини раннього віку є:
• недорозвинені мовленнєві функції – відсутність фразового мовлення, обмежений словниковий запас, аграматизми, неправильна вимова, утруднення мовленнєвого відтворення;
• не сформовані навички самообслуговування – дитина не може самостійно одягнутися, неохайна, не вміє користуватися ложкою, серветкою тощо;
• низький рівень розвитку пізнавальних процесів – сприймання, пам’яті, уваги, уяви, мислення;
• низький рівень і темп розвитку ігрової діяльності – примітивність та одноманітність ігрових дій;
• незрілі моторні функції – виявляються у недорозвитку загальної та дрібної моторики;
• нездатність до узагальнення й цілісності сприймання, які знижують результативність продуктивних видів діяльності, зокрема малювання та конструювання;
• недорозвиток емоційно-вольової сфери, що призводить до негативних проявів у поведінці. Дитина не розуміє, як слід поводитися з дорослими, може бути нав’язливою. Такій дитині складно дотримуватися правил поведінки у групі, підтримувати стосунки зі своїми однолітками тощо. негативні прояви поведінки.Перше, що рекомендують психологи зробити при виявленні у вашої дитини деяких з цих ознак у віці 2-3 років – це звернути більше уваги і спробувати навчити дитину необхідним навичкам. Не виключено, що в дитини до тих пір просто не було необхідності та мотивації оволодівати перерахованими навичками.
Що дорослі не встигли усвідомити що дитина росте і може багато чого в побуті робити вже сама. Якщо ваші спроби протягом 1-2 місяців не дають бажаного результату слід звернутися за консультацією до дитячого невролога. Спеціаліст зможе кваліфіковано визначити наявність патології чи спростувати ваші підозри.
Затримка психічного розвитку в дитини викликає у багатьох батьків розгубленість та неспокій, часто вносить у родинну атмосферу напруженість та тривожність, провокує розлад між подружжям, між батьками й малюком, інколи навіть призводить до неусвідомленого неприйняття дитини батьками. У такій сім’ї дитина почувається незатишно. Батьки часто дратуються через хворобливу розгальмованість, неспокій дитини, але зрештою почуваються винними через власну неспроможність позитивно впливати на неї.
Дитина з затримкою в психічному чи мовленнєвому розвитку, яка поступає в дошкільний заклад, має право на особливе відношення та подвійну увагу до себе та її розвитку.
Не слід приховувати від працівників закладу проблем, які є в розвитку дитини, в її поведінці. Працівники дошкільного закладу мають знати усі тонкощі та особливості вашої дитини – до чого вона звикла, що любить і як можна домогтися контакту з нею. Такі діти постійно знаходяться під особливим медичним, педагогічним та психологічним супроводом.
Тому що тільки спільними зусиллями членів родини та дошкільного закладу; різних спеціалістів – педагогів, медиків, психолога, музичного керівника та фізінструктора, можна розраховувати на позитивні результати та реабілітацію дитини протягом дошкільного віку. А, значить, вступ дитини до школи звичайного типу.
Значну увагу працівники дошкільних закладів приділяють не тільки роботі з самою дитиною, але й
здійсненню психологічного супроводу батьків, бо вони знаходяться в прихованому чи явному стресі. І потребують психологічної підтримки та допомоги Психологічна підтримка передбачає як психологічну підтримку батьків та інших родичів дітей із ЗПР, так і психологічну підтримку самих дітей.
Психологічну підтримку батьків ми спрямовуємо на:
• зниження емоційного дискомфорту, пов’язаного із затримкою психічного розвитку дитини;
• підтримування впевненості батьків у можливостях дитини;
• формування у батьків адекватного ставлення до проблем дитини;
• формування адекватних батьківсько-дитячих стосунків і стилів сімейного виховання.
• здійснення патронажу родин.
Слідкуйте за публікаціями на нашому сайті, питанню розвитку дітей з особливими освітніми потребами ми будемо приділяти увагу систематично.
Поєднання батьківської любові , терпіння та віри в свою дитину з одного боку, і систематична співпраця з спеціалістами, гарантують позитивні результати та подолання проблем в розвитку вашої дитини.
Декілька способів сказати «Дуже добре!» своїй дитині
1. Ти зараз на правильному шляху.
2. Пречудово.
3. Як ти багато зробив!
4. Розумник!
5. Ти дійсно мені допоміг.
6. Прегарно!
7. Вітаю!
8. Ти маєш рацію!
9. Це набагато краще.
10. Гарна робота.
11. Я не зуміла б зробити краще!
12. Ти робиш гарну справу.
13. Ти близький до істини!
14. Мої вітання!
15. Я знала, що ти можеш це зробити.
16. Зараз ти це зрозумів.
17. Ти швидко вчишся!
18. Працюючи так само, ти досягнеш багато чого.
Вислови, яких НІКОЛИ не повинна чути ваша дитина
«Підеш в школу, – ще довідаєшся…», «Може там з тебе людину зроблять !…»
«Мені такий хлопчик (таке ледащо…) не треба …!»
« Вчитель не такий», «Клас не підходящий, – не такий, як сусідній», «Школа взагалі гірше, ніж та (якась!)»
«Перестань! Сядь і посидь! Набрид, мотаєшся отут перед очима!»
«Дай здачі, чого сидиш?», «Вдома ти он яка швидка, а як без мене, то нічого не варта…»
«А чого від нього чекати гарного? Він же…»
«То й що, що вчителька казала писати ось тут, а я тобі кажу…», «Хай собі каже вчителька, а в нас немає часу ходити на вулицю, дивитись на ту берізку… Ще чого!..»
«І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти…»
«Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу… Втомилася я вже прибирати після тебе…»
«І коли ти вже… До тебе треба п’ять няньок, щоб витримати…», «Скільки це може продовжуватися…»
«Ти в мене найкраща, найгарніша, не те що та Тетянка… Ніколи нічого в неї нема: ні фарб, ні клею.. Не дружи з нею…».
Вислови, які хотіла б почути ваша дитина
«Ти мені дуже допоміг!» «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!»
«Я подумала, а що як нам зробити отак… Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше…»
«Я тебе так люблю… Ти нам дуже потрібна…»
«Ми з татом хочемо, щоб … , тому, що….»
«Я в тебе вірю…», «Подумай ще раз,… я теж колись зробила таку саму помилку…»
«Якщо вчителька саме так просила написати, то звичайно, звісно ж…»
«А ти подякувала Сергійку за фарби ?… А чому ти не запропонував Толі свою допомогу…. Я зробила б так…»
«Колись давно я теж була у схожій ситуації… Знаєш, я подумала, може й тобі так зробити…»
«Давай з татом порадимося… Разом ми вигадаємо найкращий вихід…»
«Мені було б приємно, якби ти… А бабуся мені вже давно казала, що дуже зраділа б, якби..»
«У тебе сьогодні такий войовничий настрій… То може оголосимо війну бруду й пилу … Допоможеш мені…»
«В тебе таке непросте домашнє завдання. Ти розумний хлопчик, впорався. Але додавши ще й охайності, вийде ідеально… Що, як ми зробимо так…»
«Пам’ятаєш, як минулого разу я тебе хвалила, мені так сподобалось. Зроби й цього разу так, щоб я тебе похвалила…»
ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ З ДИТИНОЮ
Дорогі мамо і тато! Для того щоб я виріс здоровою і щасливою людиною, мені дуже потрібно, щоб ви пам’ятали про те, що для мене важливо і необхідно вже зараз.
Любіть мене і не забувайте виражати свою любов (поглядом, посмішкою, дотиком). Любіть мене просто за те, що я є, і я стану ще кращим.
Не бійтесь проявляти ваші батьківські вимоги до мене. Я повинен знати межі дозволеного.
Не порівнюйте мене з іншими. Я маю право бути іншим, і я єдиний такий на всій землі, неповторний.
Більше думайте про те, які почуття я переживаю, ніж про те, як я поводжуся. Часто моя поведінка залежить від мого емоційного стану.
Я дуже вас люблю і завжди хочу, щоб ви мене любили. Тому не засмучуйтесь коли я дратуюсь і злюся на вас, коли вередую або кричу. Мої відчуття як і ваші змінюються. Можливо, я хочу, щоб ви більше звертали на мене увагу.
Не робіть для мене те, що я можу зробити сам. Я відчуватиму себе маленьким і не захочу зростати. Продовжуватиму вимагати, щоб ви обслуговували мене.
Не звертайте надто багато уваги на мої погані звички. Зайва увага, а особливо заборона, лише сприяють їх закріпленню. Краще допоможіть мені усвідомити, у чому їх шкода для мене.
Ніколи не обзивайте мене. Ц боляче ранить мене, здається, що я найгірший на світі і мені ні для чого роби щось хороше. Тоді руйнуються всі мої надії, і я не вірю в себе. Це впливає на мою самооцінку. Як я зможу виправдати ваші чекання відносно мого майбутнього, якщо я так і не навчуся любити себе?
Не бийте і не принижуйте мене. Я виросту і мститиму всьому світу, караючи себе і своїх дітей, роблячи вас нещасними. Мені не хочеться жити у злому і непривітному світі, тому не бийте мене зараз, від цього я не стану кращим.
Пред’являйте вимоги, які відповідають моєму віку, тоді я зможу їх виконати.
Дайте мені право на помилку і не заставляйте мене вважати, що мої помилки – злочин. Усі люди можуть помилятися. Ніхто не досконалий.
Не вимагайте від мене пояснень щодо моєї поганої поведінки. Інколи я сам не знаю, чому зробив те або інше. Краще допоможіть мені усвідомити, чим це погано і чим шкодить мені і оточуючим.
Знайдіть час і вислухайте мене. Інколи мені дуже хочеться розповісти про себе і мої проблеми.
Не викликайте у мене відчуття провини і не говоріть : «Через тебе в моєму житті нічого не складається! Через тебе в домі лише сварки!» Адже я не відповідаю за проблеми дорослих.
Пам’ятайте, що я багато чого вчуся у вас і хочу бути схожим на вас.
Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені необхідно вчитися на власному досвіді.
Будьте зі мною щирими завжди і в усьому: коло виражаєте свої відчуття, коли слухаєте мене, коли робите зауваження та ін.. Якщо схвалюєте – схвалюйте щиро. Радійте щиро. Якщо ви говорите і думаєте одне, а відчуваєте зовсім інше – я це бачу і відчуваю сум’яття і невпевненість у собі.
Будьте готові сприймати мене як особу окрему від вас і не схожу на вас.
За прояв моїх почуттів не хваліть і не лайте мене, допоможіть мені усвідомити, що почуття просто є і відчувати їх може кожний, відчувати не забороняється і не соромно.
Даруйте мені щодня хоча б півгодини часу свого життя, і хай ці півгодини належатимуть лише мені: ні про кого і не про що не думайте в цей час окрім мене. Цим ви заповните мій емоційний вакуум, і я буду твердо впевнений у тому, що ви мене любите і я вам потрібен.
Не робіть мені зауважень у присутності інших. Поговоріть зі мною про це наодинці.
Піклуйтеся про мене.